Мальовниче село Петриківка
Дніпропетровської області –, широко відомий у світі осередок Українського
народного декоративного розпису, історичне коріння якого походить від древніх
традицій настінних розписів, що сягають у глибину тисячоліть, аж до часів появи
праматері української архітектури – білої селянської хати-„мазанки”. Ці
орнаменти несли глибоку космогонічну символіку та особливе магічне значення
своєрідного оберегу, що як і народна пісня зцілює та оберігає душу людини. Сьогодні це мистецтво являє собою унікальний релікт безперервної націоноальної традиції, що делегує в сучасний світ самобутню культуру Придніпров’я – історичної колиски Запорізького козацтва, його могутній демократичний дух, своєрідність поетичного світосприйняття та глибину епічного образотворчого народного мислення.
Петриківський розпис відзначається особливою самобутністю та водночас органічно продовжує народні традиції регіону Придніпров’я, що являв собою феноменально багатий пласт національної культури України.
Поряд з художнім розписом у Петриківці розвивалися ткацтво, витинанка, різьблення по дереву, ковальство, лозоплетіння, народна картина, іконопис та інші види народного мистецтва.
Село Петриківка було засноване у ХVII-му столітті козаком Петриком, уродженцем Полтави, як козацьким зимовий стояк. Починаючи від 1772-го року вона бурхливо розбудовувалася в наслідок переселення жителів із старовинного козацького поселення Курилівки, яка на той час уже мала понад 500 років історії. Ініціатором цього переселення був Петро Калнишевський, останній кошовий війська Запорізького, який також сприяв у перетворенні Петриківки на центр Протовчанської військової паланки.
Розписувалися не лише інтерєр та екстерєр хати, але також і клуні та всі господарські споруди, утворюючи єдиний ансамбль селянської садиби в гармонії з оточуючою величною та водночас лагідною природою Придніпров’я, що формувала особливий характер людини та її культури.
Петриківський розпис віддзеркалював духовну єдність людини з природою, ідею циклічності життя, яка проводилася не лише в самому творі але і в традиції щороку заново розписувати хату, що також відповідало внутрішній потребі людини в оновленні житла, сприяло розвитку майстра та школи.
В світлоносній палітрі Петриківського розпису яка будується на особливому сполученні та грайві базових кольорів спектру, закодовано образ сонячного світла.
Не менш цікавою є символіка мотивів розпису, так композиція букет-вазон це одвічний образ квітучого дерева життя; лиштва (фриз) символізує безкінечність; квітка – вершина краси природи, її апогей; калина – символ дівочої вроди; мальва – козацької доблесті; дуб – вияв сили та мужності; зображення птаха – символ гармонії, світла, щастя; півник символізує пробудження, відродження; зозуля уособлює таємницю вічного плину часу.
В кінці 19 – го століття Петриківка швидко опановує нові матеріали (водяні та олійні фарби ).Настінні розписи , які здавна робилися власноруч виготовленими барвниками з соків рослин,переходять на папір , фарби змінюються на фабричні, відкриваються нові художні можливості , що збагачують розвиток традиційної школи. Виконані на папері розписи так звані « мальовки » зберігали визначене традицією місце в інтер’єрі . Широка домінуюча лиштва вздовж сволока (головні балки стелі ), а також вузенькі бігунці по слижах стелі та карнизах комина печі . Кульмінація інтер’єру хати – розписана піч з головною композицією « Дзеркала» , де зображено символічне «Дерево життя».
Безперервність великої народної традиції настінного малювання у Петриківці продовжувалася аж до початку 30-х років 20-го століття.
1936 року у Петриківці було відкрито 2-х річну школу декоративного малювання ( організатор О.Ф.Статива), яка проіснувала з 1936 по 1941 рік, та мала статус художнього училища .
Не дивлячись на короткий час існування школи її випускники, учні відомої майстрині Т.Я Пати, зробили значний внесок у справу збереження петриківського розпису та пошуку шляхів його виходу у сферу сучасного життя. Так , відразу після другої світової війни сестри В.І. та Г.І.Павленко, М.К. Тимченко , В.Ф. Клименко –Жукова та П.І. Глущенко поселившись у Києві започатковують там вихід петриківського розпису у художню промисловість. Зокрема – підлаковий розпис на чорному тлі виробів, що пресувалися з тирси був запроваджений ними на Київській сувенірній фабриці ім..Т.Г.Шевченка. Порядок з цим використання петриківського розпису було впроваджено ними на Київському експериментальному кераміко- художньому заводі.
Петриківський декоративний розпис має в своєму потенціалі незміряні можливості древнього та вічно молодого народного мистецтва для виходу в сферу сучасного життя, збагачення вітчизняної та світової культури.
Доторкніться до цих світлих джерел, відчуйте життєдайну силу щедрої краси, що повертає людині загублений рай з навколишньою природою, світом.
